Визнання заповіту недійсним.
Визнання заповіту недійсним, процес досить складний, що має свою специфіку, вимагає попередньо грамотно складеного з юридичної точки зору позову. Однією з найпоширенішою причиною здійснення оскарження заповіту є той факт, що заповідач, в момент складання заповіту не був у змозі усвідомлювати і розуміти значення всіх своїх дій і не керував ними. Говорячи іншими словами, заповіт можна оскаржити в тому випадку, якщо буде доведено, що людина на момент його складання була неосудної.
При цьому необхідно провести посмертну психіатричну експертизу. При її здійсненні фахівці ретельно аналізують медичні документи, що належать померлому, встановлюється те, чим він за деякий час до своєї кончини хворів, які приймав лікарські препарати, а також які побічні ефекти були присутні у них.
Одночасні з результатами отриманої посмертної психіатричної експертизи основні показання свідків можуть бути досить серйозним фактом на користь того, що спадкодавець на момент складання документа був не до кінця або зовсім неосудним.
Згідно п.17 постанови пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку отримали повну цивільну дієздатність), особою з цивільна дієздатність якої обмежена, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно з частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Зокрема передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься в заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
Отже, заповіт, як одностороння угода підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності угод.
Недійсним є заповіт:
1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;
2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту)
3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, що не прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність в тексті заповіту дати, місця його складання і т.д.).
Заповіт проти волі, тобто складений особою, волевиявлення якого не відповідало його дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи відповідно до ст 229, 230, 231 ЦК України.
Заповіт може бути визнано недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому.